Дохід у Мереживі

Дописовий: Качественная раскрутка сайтов в поисковиках

Нарешті, після двох вступних дописів, коли основні тямки пояснені, ми можемо повернутися до опису тих ускладнень, згадкою про які завершився допис Про реферальні поклики, а саме - до реферофобії.

Почнімо з того, що як уже було сказано:

реферальна система є вигідною для всіх трьох сторін: партнерська програма отримує можливість збільшити кількість своїх партнерів, потенційні партнери дістають інформацію про партнерську систему (й можливість отримання прибутку), а наявні партнери – змогу отримати додатковий прибуток.

Утім, напрочуд часто, потенційні партнери (особливо молоді й зелені), стикнувшись із реферальним покликом, виявляються пойнятими різного роду побоюваннями, страхами, пов’язаними з тим таки реферальним покликом. Нібито той, хто розмістив реферальний поклик, – так здається потенційним партнерам, - буде їх визискувати, чи принижувати, чи ошукувати, абощо. Насправді ті побоювання викликані химерами й вигадками, а проте наявність таких страхів річ настільки типова, що ледь не загальна для початківців.

Отже, реферофобія – це страх (фобія) ставати рефералом, страх реферальних покликів. Проявлятися та хвороба може по різному, декотрі її вияви ми розглянемо детальніше в цьому дописі, але загалом її напад завершується тим, що людина, помітивши, що поклик реферальний, обрізає параметри його ланки. Таким чином інформація про партнера втрачається, й реферальна система перестає працювати.

Поясню трішки детальніше. Зазвичай, реферальний поклик покликається на ділянку (сайт) партнерської програми через ланку (URL-адресу), в якій у якости параметра зазначений (здебільшого) ідентифікатор партнера в тій партнерській програмі. Наприклад, та ланка може мати такий вигляд http://www.xap.ru/?p=119551315 (для Ксапи) або такий http://www.sape.ru/r.a21a667cc4.php  (для біржі покликів Sape) або такий http://seocity.net/index.php?act=reg&ref=97 (для SeoCity). Завдяки цьому параметру реферальна система може визначати партнера, за реферальною ланкою якого здійснений перехід, і вести облік таких переходів.

Але реферофоб (людина, що “хворіє” на реферофобію) робить “хитріше”. Замість того, щоби перейти за реферальною ланкою (просто клацнувши на ній), він копіює ту ланку, потім обрізає партнерський параметр, а потім уже переходить по обрізаній ланці (вставивши її в адресний рядок поглядача). Сам реферофоб від того нічого не виграє (навіть навпаки – втрачає, як це буде показано далі, й марнує час), а от хто потенційно втрачає, то це людина, яка повідомила реферофобу про ту партнерську програму. А залишається у виграші – партнерська програма.

Дії реферофоба безглузді, ба й відверто шкідливі! А втім самому реферофобу так не видається. Це патологія – хвороба.

Прояви хвороби

Щоби не ходити далеко (й нікого не образити), автор почне зі свого власного прикладу. Так, так – він також хворів замолоду. Хвороба перетікала в нього бурхливо, хоча й не так довго (наскільки він пригадує).

Автор досі пам’ятає своє обурення, коли він уперше стикнувся з чиїмось реферальним покликом (чи ланкою) і закликом на кшталт “зареєструйтеся за моїм реф. посиланням” або “станьте моїм рефералом”. Виходило так, на тодішню авторову гадку, що хтось хоче “всучити” йому свій реферальний поклик. Після цього з автора, з його заробітків начебто будуть відраховувати якісь гроші на користь того нахлібника-дармоїда просто через те, що автор зареєструвався через його поклик.

“Тобто, ти будеш працювати, а в тебе цей “негідник” буде віднімати заробіток, нічого не роблячи! Більше того, я ще й маю самохіть йому це організувати! Нічого ж собі нахабство! Має ж людина зухвальство про таке ще й просити!” – щось таке крутилося в голові. А підсвідомість уже починала догідливо малювати страшні картини визисків (“трудового селянства” ) : нібито той злобний хтось, всівшись тобі на плечі або запрігши в воза, й (мабуть, щоби страшніше було) озброївшись пугою й ляскаючи нею в повітрі, змушує тебе тяжко працювати на себе, захлано примовляючи: “Давай! Паши!…”

Що, смішно? Над ким смієтесь? Над собою смієтесь.

Більше того, таке припущення, навіть впевненість, що зароблятимуть на тобі, а головне за твій рахунок, з'являлось у свідомости вже “в готовому вигляді”. Їй не передували якісь розмірковування – таке бачення з’являлося якось “саме собою”. Таке бачення, схоже, виникало в підсвідомости, а свідомість лише “творче опрацьовувала” його. (Здається, спрацьовував звичний стереотип сприйняття спекулянта, але докладніше про причини хвороби ми поговоримо в иншому дописі).

Хай там як, але зареєструватися таки хотілося. Тому невдовзі народилося просте рішення: звичайно, автор обрізав ту ланку й перейшов по обрізаній. Причому ще й був дуже радий своїй кмітливости, як йому тоді видавалося – от, мовляв, як спритно “обійшов” “негідника”.

Так, десь у глибині свідомости зачаївся був якийсь сумнів, що нібито якось надто вже просто вийшло обійти ті “шахрайсько-спекулянсько-зухвалі” підступи… але вилікувався автор від реферофобії, лише коли прочитав кілька дописів, де пояснювалася робота реферальної системи. До того, йому й уявити собі було важко, що винагороду партнеру за залучення нових партнерів може виплачувати сама партнерка за свій таки рахунок.

***

Буває, що хвороба перебігає ще важче. І якщо в попередньому випадку предметом занепокоєности були начебто нерівні умови, в яких опинялися реферал і не-реферал, в цьому – важчому випадку – сама потенційна можливість заробітків референта становить причину обурення потенційного реферала.

Виражатися таке обурення може десь так:

Ведь за каждое нажатие на ссылку, ее владелец, не дай бог, получит какую-то копейку! "Или даже ПРОЦЕНТ от моего будущего заработка! -- рассуждает больной. -- Не бывать тому! Я работать буду, а он деньги получать?!" И копирует короткий адрес в буфер.

Це з Реферрерофобия: профессиональная болезнь адалтщика

Т.е. этот новый партнер регистрируется неоткого, как будто он сам туда пришел: "Чтобы хер что досталось этому подонку, давшему линк на партнерку !!! Ишь хитрый какой, нажиться на мне захотел!!!"

З Рефералы и рефоводы, быть или не быть. (До речі, обидва процитованих дописи цілком по темі й гідні уваги).

Цей випадок важчий тому, що простим поясненням принципів роботи реферальної системи він не лікується, на відміну від першого. Тут людину хвилює вже не так загроза власним заробіткам, як те, що хтось инший може заробити, та ще й на ньому! Тут потрібні хірургічні втручання инші – сильніші - засоби. Про них також поговоримо – ловіть на слові.

***

Иноді хвороба приймає ще примхливіші форми. От, наприклад, дехто paradyne на форумі WebMoney-кафейні в темі Вы страдаете реферофобией? заявляє:

Я уверен, что тот, кто не первый день в интернете, знает о реф ссылках и старается их обходить, ну а новички прут напролом, мне лично не хочется регистрироваться через кого нибудь, я сам себе хозяин.

Тут занепокоєність виникає через те, що буцімто хтось (потенційний референт) намагається вивищитись перед рефералом. Він сприймається реферофобом як якийсь “хазяїн”. Звичайно, таке сприйняття викликає бажання звільнити від небажаної “опіки”.

Прикметно, що paradyne подає себе як людину досвідчену – “не перший день в Інтернеті”, – при тому, що думки його незрілі, а сприйняття реферальних покликів, яке він демонструє, властиве якраз початківцям.

До речі, в тій таки темі є й опитування, результати якого свідчать про дуже високий рівень захворюваности. Отже, ви можете переконатися, що проблема не вигадана автором.

***

Нарешті, слід сказати, що инколи хвороба виявляє тенденцію до латентного (прихованого) протікання. Ілюстрацією тут може слугувати допис Андрія Поданенка, відверто названий Персональні спостереження. (Звичайно, нічого особистого – зрештою, про свій власний досвід хвороби автор уже розповів). Андрій пише:

Стаття навіяна дивним. Або якоюсь злобою, яку я поки що не зовсім добре розумію, але вже почав над цим працювати.

[вирізане] побачив там два реферерних посилання на Sape та Blogun.
Почуття від цього були якісь дивні. Тобто я тепер це сприймаю так, наче мене хочуть здурити. Тіпа я клікну і на мені зароблять.

Здавалося б, “класика жанру”. Ми маємо характерні умови “зараження” на фобію, типовий анамнез (те, що сам хворий повідомляє про перебіг хвороби)…

Щоправда, тут Андрій починає розмірковувати, раціоналізувати й врешті решті, на авторову думку, збочує на манівці. І винними в такому його ставленні, в таких його негативних емоціях виявляються зовсім не його страхи, а начебто те, що ті реферальні поклики не позначені як саме реферальні.

На думку автора, це хибне пояснення, викликане бажанням видати свої вади (чи скажімо м’якше – психологічні особливости) за чиїсь хиби. Бо далебі, якщо хтось боїться вовків і тому не ходить в ліс, то якщо перед лісом почепити табличку “Обережно, вовки!”, заледве це допоможе справі.

Зрештою, наведений допис доволі давній і нині, наскільки свідчить один із останніх дописів Андрія, він цілком успішно подолав свої страхи. З чим його й вітаємо. Бо насправді реферальні поклики це добре й правильно, про що ми й поговоримо в наступному дописі.

No related posts.