Дохід у Мереживі

Як пройти крізь інтернет-хащі, не потонути в (інтер)нетрях, вибратись із (інет)трісця й дістатись сяйних вершин доходу й прибутку.

Депресняк

07.07.2010 · 3 коментарів · Життя навколо

Прислали дописовий. Це – приємно. Приємно, коли про тебе пам’ятають, на й грошики якісь – також приємно.

yanuk-zhabaАле розміщати його в цьому дописі автор не буде. Недоречний той дописовий тут. Зовсім не по темі, а головне – надто довго автор не писав: треба ж якось пояснити свою відсутність.

Ну, причину вже, властиво, назвав - депресія. Що таке депресія? Це коли нічого не хочеться. Коли душа болить, хворіє – тому й свою роботу – хотіти - виконувати не може. Тоді й людина не може. І спроби примушувати себе лише погіршують справу: виникає роздратування – що далі силуєш себе, то більше роздратування. Коли відчуваєш, що все втратило сенс… А ще відчай, і нудьга, і якісь напади неспокою, коли причини для остраху ніби й немає, але це якась дезорієнтація, втраченість у просторі життя…

То декотрий час автор ще намагався щось копирсатись, якось так підштовхувати себе (як у Щось не спрацьовує ваш план, містере Фікс!), спонукати до роботи, відшукувати причини десь зовні – але те все даремно: бо причина не зовні, а всередині… То врешті решт охляв і впав. Які там у біса можуть бути дописи! Тут уже аби вижити…

Добре один із випадків депресії описаний в дописі Победить депрессию! Опыт исцеления. Бо не всі ж то відчували… Хоча й той опис – а то справді добрий опис, - мабуть, мало що дасть, якщо людина не мала якось подібного власного досвіду. У тім то й, зокрема, проблема людини, що опинилась в тому стані – їй нікому допомогти.

Так можна (й треба) звернутись принаймні до психотерапевта, лікарі бодай на якомусь формальному рівні знають, як визначати ті стани й чим тій людині можна допомогти, але ті “поради”, й оцінки, й ставлення, що виказується оточенням чи сторонніми, є здебільшого ніщо инше як садизм, причому особливо зухвалий, бо по-скотськи самовпевнений. Вони – те оточення - не розуміють і не відчувають, що то за пекло, в якому опиняється людина, - вони просто патякають щось, як їм видається, суспільно-прийнятне, “правильне” – а те, що тим поглиблюють чуже страждання, їм і невтямки.

Тому для депресивника один вихід – в себе, в свою шкаралупу.

Хм, ні, є ще один – та той світ. Суїцідальні думки – частий гість у голові хворого на депресію. І тут уже як у кого. Хтось таки відходить – ті що сміливіщі чи безрозсудніші чи які? не знаю. А хтось тільки робить спробу. А когось просто плішіть, чи  “відрубає”…

І це, останнє, мабуть, найкраще – то ніби перегорів якийсь запобіжник. Бо які тут можуть бути ліки? Відпочинок, вітаміни, якась фізична активність – ці два останніх, насправді, зовсім не такі прості, як то може видатись – і чому, от як то пояснити людини здоровій? Не поясниш. Бо можна сказати – втрачений сенс, і нічого не хочеться, і тому - не можеться, але для тих, хто не знає, що то таке, й мої слова – порожній звук.

Є ще, звичайно, медичні препарати – антидепресанти. Якщо потрапите з депресією до прихіятра – мабуть, саме їх він вам і випише. Але тут уже треба дивитись – як кому. При гострих станах, гадаю, без тієї хімії – зовсім не дешевої, до речі – виборсатися, мабуть, не вийде. Хоча, з иншого боку, якоїсь особливої шкоди антидепресантів також немає: то не наркотик – звичайно, він впливає на роботу психіки – для того й призначений, - але дія його, на відміну від наркотику – повільна. Мабуть, саме тому залежности, принаймні, за більшости випадків, він не викликає.

Бо дехто, коли “душа болить”, починає “лікуватися” алкоголем. Але це – пастка. Даючи тимчасове – й швидке, на відміну від антидепресанта, полегшення – він віднімає врешті решт ще більше…

На й доволі. Бо – знову ж таки – тому, хто цього не відчув, мої слова – порожні, а хто відчув – і так розуміє. Яка на те рада?

Бо були ті всі суїцідальні памороки (чи прояснення, одкровення?) й із автором. І коли спілкуєшся зі смертю, відчуваєш, що вона тебе любить, висить у тебе – по Кастанеді – над лівим плечем. І каже тобі, як тобі жити… тільки от не каже куди. Просто про це забувають. І з боженькою також поговорив – і він про тебе пам’ятає: так і каже: “Не хвилюйся, я про тебе пам’ятаю; коли прийде твій час, заберу й тебе – не забуду”. А поки ти тут – поки тисячі людей щодня помирають від казна чого – а ти чомусь поки таки тут – значить навіщось ти тут потрібний.

І якщо потрібний – то треба якось жити. І тоді, як у тому жидівському анекдоті – “Папа ті какаєш?” – треба якось пробувати жити. А для того, треба якось на життя собі заробляти (підвожу до теми) – і про це цей пліт – про заробіток в Інтернеті.

Бо й на те нема ради. Скільки разів падаєш – стільки вставай:

Учень спитав у свого вчителя: «Вчителю, що мені робити, якщо я впаду?»
— Підводься!
— Але якщо я знову впаду?
— Знову підводься!
— И скільки ж це може тривати — от так падати й підводитись?
— Падай і підводься, доки живий. Ті, хто впали й не піднялись — те мертві.

На цій оптимістичній ноті спробую й завершити. І потихеньку – вже скільки сил стане – розвитати цей пліт далі. Кажуть, у покійного Лобановського був такий тост: “То ж вип’ємо за успіх в нашій безнадійній справі”. Щось таке.

No related posts.

Лички: · · · · · ·

3 коментарів наразі ↓

Прокоментувати