Тепер трішки докладніше (далебі, не робити ж допис із одного речення) і з декотрими незайвими подробицями.

Свого часу, може з пів року тому, автор знайшов, через якийсь форум, здається, такий сервіс поповнення рахунку КиївСтар, що взагалі не брав комісію за те поповнення. Більше того, поповнювати рахунок там можна було на довільну суму, починаючи від 1 грн. Звичайно, автор тим користувався з задоволенням. Але доброго – по трошки.

Можливо, то була помилка зі сторони того сервісу, а можливо, розрахунок (який не виправдався) на компенсації за рахунок обмінів, які також могли траплятися при такому поповненні, але нехай там як, а нещодавно автор виявив, що тепер той сервіс бере комісію в одну гривню – незалежно від суми поповнення. Тому автор спробував знайти якийсь спосіб таки не платити ту гривню.

І такий спосіб знайшовся – Оплата КиївСтар через WebMoney – той таки Telepay. Комісії тут і справді немає (окрім, звісно, звичайної комісії WebMoney – 0,8%; але вона стягується за будь-яких обставин). Утім, мінімальна сума до оплати 25 WMU (це, здається, внаслідок якихось умов поповнення самого КиївСтара, а не “жадібности” WebMoney).

Але є ще одна цікава можливість: оплати можна долярами (WMZ); при цьому перераховані вони будуть по курсу НБУ, що вигідніше порівняно з тим курсом, який зазвичай пропонують обмінники.

Telepay навіть має доволі чудернацьку партнерку, але кого вона може зацікавити при таких своїх умовах - “від 25 операцій і обсяг поповнення від 500 WMZ — [виплати] 0.5% від обсягу” – а якщо менше, то ніяких виплат – незрозуміло…

А сьогодні от знайшов ще якийсь сервіс – Поповнити рахунок мобільного телефону за допомогою webMoney. Тут можна оплатити від 5грн., а комісія лише 1%. Утім, на відміну від WebMoney оплата цим сервісом автор ще не користувався.

Коротше, ті по п’ять, але великі, і ці по три – маленькі. Ніби все. Приємних поповнень!

За підтримки: Шукаєш добрий готель? Тоді краще бронировать отель киев. Рекомендуємо готель «Русь».

У нас в Україні трішки не так. У нас – банки. “Банки, банки, банки…” – чуєте запах? Ото ж бо. Банків у нас розплодилося доволі. Це, начебто, мало би збільшувати конкуренцію й відтак спонукати банки покращувати якість обслуговування клієнтів. Начебто. Насправді трішки складніше.

То инколи наші банки влаштовують своїм таки клієнтам справжні тортури. Ті тортури, втім, бувають різного роду. Бувають тортури, так би мовити, вимушені – під впливом зовнішніх обставин – наприклад, коли банки відмовляються віддавати клієнтам депозити внаслідок фінансової кризи; инколи ті тортури свідомі – як, наприклад, видача долярових кредитів, коли відомо, що доляр імовірно невдовзі сильно зросте в ціні; а инколи то тортури невимушені – коли банк, мабуть, навіть не уявляє собі, що завдає клієнтам таки чималих клопотів.

Коли про такі проблеми повідомити банкові, реякція буде десь такою: “ой, і фсьо?!.. а шо такоє… падумаєш, праблєма”. Сама невимушеність. Тому це – тортури невимушені – сам банк їх навіть не помічає: надто дрібні. Грошей напряму при цьому клієнт і справді не втрачає, проте нервів і часу – доволі. Тому автор вирішив розповісти про парочку таких випадків – може комусь то збереже трішки тих таки нервів і часу.

Активація картки

Недавно автор мусив продовжити свою картку. (Річ у тому, що термін дії картки обмежений – поясню для тих, хто не знайомий із питанням. Загалом цей термін складає один чи два роки. Після того, як цей термін збіжить, саму картку (пластик) слід замінити (в противному разі, вона буде заблокована й нею не можна буде користуватись) – такий регламент їх використання. При цьому змінюється лише сама картка: реквізити рахунку, до якого вона прив’язана, залишаються незмінними.)

Отримувати гроші на картку – мабуть, найзручніший спосіб виводу WebMoney (про це якось иншим разом). Окрім того, й сама картка “Чарівний гаманець” (це, до речі, продукт Дельта банку) – доволі зручна: на внесення й зняття коштів комісія відсутня (точніше нульова), а на залишок коштів на картці (якщо він перевищує 500грн. – хм, то також треба дізнатись) нараховуються відсотки (приблизно 15% річних у перерахунку). Все начебто чудово.

І тут зненацька… починаються проблеми тортури. Річ у тім, що щойно отриману на заміну старої картку не можна використовувати відразу: спочатку треба провести її активацію. Ця начебто нескладна процедура розтяглася в автора на тиждень. Зараз автор розповість чому так.

При видачі нової картки оператор (чи “фінансист”, як чомусь називають тих дівчат у самому банкові) пояснила, що картку слід активувати. Для цього треба зателефонувати за безплатним телефоном у Києві, номер якого був написаний на самому конверті з карткою, протягом двох днів. На питання, що буде, якщо картка не буде активована протягом цього часу, оператор якось невиразне відповіла про якісь проблеми.

Що ж, не зволікаючи, автор, прийшовши додому, зателефонував на зазначений номер телефону. Сюрприз! Виявляється, для того, щоби поспілкуватись із  оператором, потрібний тоновий набір і телефон із “зірочкою”, а в автора – вертушка. І фсьо! Автора викреслили з життя. Це так, ніби хтось, увійшовши в кімнату й побачивши тебе, запитує (невимушено, а як же ж): “А що, нікого немає?”. “Дуже приємно”.

Що ж, не проблема, думає автор: по-перше, можна попросити телефон із зірочкою в сусідів, а по-друге, можна зателефонувати з мобільного. Доки знайшов потрібний телефон і зателефонував, виявились, що активувати картку вже не можна – роботу вони закінчили й треба телефонувати завтра. Ще одна “приємність”. (Лайку вирізано). Що ж, завтра - то завтра.

Настає завтра. Сусідка не відчиняє – чи немає її чи не чує. Нехай там як, потрібного телефону автор не має. Знаходжу ще одну сусідку з “правильним” телефоном. Виявляється, у неї дзвінки на міжмісто заблоковані… Гаразд, каже автор, спробую-но набрати з мобільного – там таки є й потрібна “зірочка” й тоновий набір. Поповнюю рахунок. Телефоную… й виявляється, що телефонувати з мобільного не можна, не відповідає номер для мобільних телефонів. (Лайку вирізано).

Година часу мінус, сімдесят копійок мінус – і картка не активована за два дні. А попереду – вихідні, отже, київський телефон не працює. Чекаю понеділка.

У понеділок знову беру в сусідки слухавку, телефоную, нарешті зв’язуюсь із оператором, називаю номер картки й… виявляється, потрібно назвати кодове слово. А автор його не пам’ятає. Звичайно. Бо якби він пам’ятав усі паролі, що використовує в Інтернеті, то давно, мабуть, помер би від того. А картка оформлялася два роки тому… Що ж, оператор каже, що в такому разі, картку не можна активувати, й посилає автора у відділення банку писати заяву про втрату кодового слова. Це понеділок.

У середу нарешті автор приходить у банк, повідомляє про свою проблему оператору, й та, узявши картку й кілька разів клацнувши щось на клавіятурі, віддає картку назад: “Можливо, картка вже активована. Спробуйте зняти гроші в банкоматі…” Пробую – так, картку активовано. На що тут можна сказати? Тобто, що пристойного?

Але от виникають питання. Хто активував ту картку? Якщо вона сама активувалась по збігові певного терміну (начебто, бувають такі умови), то навіщо було мордувати клієнта тими непотрібними дзвінками? Якщо сам оператор – то, знову ж таки, навіщо ще було телефонувати в Київ? Якщо активував ту картку Київ, то чому сказав, що не активував?

І навіть якщо вже потрібно телефонувати, то чому не дозволити це й власникам телефонів із вертушками? Так, ну, є такі люди – можна було й про них згадати, не “відфутболювати”. І чому не попередити про тоновий набір, і про години роботи того київського офісу, й про те, що дзвінки з мобільників не приймаються, і, врешті решт, що потрібно пам’ятати кодове слово?…

От не пам’ятають. Тортури-бо це – невимушені… І не помічають. А коли автор намагався поговорити з кимось із керівників свого відділення про ту проблему, виявилось, що всім ніколи. Що ж – то автор написав, як знав – без їхніх коментарів. Нехай вибачають.

Тим паче, що банк Дельта, в принципі, залишає зовсім непогане враження. На, але от таке трапилось. А щоби в когось не складалося враження, що то тільки в них таке може бути, автор опише коротенько ще й про свою неприємну пригоду в Імекс банку.

Всучити картку

То було роки за два тому. В автора завершився депозит ув Імекс банку, й він вирішив перенести гроші в той таки Дельта банк, де умови були вигідніше. Але дівчинка в Імекс банку заявила, що Дельта, то начебто, не банк, а кредитна спілка. Що ж, автор повертається в Дельту, дивиться документи й переконується, що в Імексі щось, м’яко кажучи, вигадують. Повертається в Імекс банк, просить видати йому гроші.

Далі виявляється, що потрібно картку. Чомусь. Хоча при відкритті депозиту таку картку Імекс банк не видавав. То автору навіщось починають її оформлювати просто зараз.

Автор чекає. Чекання затягується. Питаю коли. Кажуть, ще оформлюється. Кажу, що не треба тієї картки. Відправляють до инших, хто оформлює ту безглузду картку. Кажу ще їм, що не хочу ніякої картки, про хай вернуть гроші. Відповідають “ой зараз, зараз” і щось заклопотано клацають на клавіятурі. Чекаю ще там.  Врешті решт набридає – починаю кричати. А вони нуль уваги – кричи чи не кричи, вони собі клацають – як тебе й не існує. Тортури. Довели далебі, до стану “білого каління”.

Нарешті виходить звідкись, мабуть, керівник відділення, щось там мене заспокоює, вислуховує, нарешті видають мені ті гроші, яких я чомусь мав чекати аби не пів години кат зна чого! Бо комусь закортіло таки всучити людині ту цілком непотрібну картку. “План по валу” в них там якийсь, чи що? Причому, що вразило, це оцей от садизм – протестуй чи не протестуй - якщо вони собі намірялися всучити тобі картку – таки всучать і навіть не ховатимуться.

Вийшов я звідти в настрої, мм… неприємному. Правда, той таки керівник перед автором вибачився, й автор перед ним вибачився в свою чергу, та й так ми розсталися. Але які асоціяції викликає відтоді в автора Імекс банк, можете, гадаю, здогадатись.

***

Коротше, як казали в застійні часи, “нє фсьо єщьо у нас харашо, дарагіє таваріщі”. Иноді навіть дуже допікають, і, звичайно, то не лише самі банки – про те, як принизливо й недопустимо ставляться до своїх клієнтів инші бізнеси, автор, на жаль, міг би також чимало розповісти. А причини того далеко поза сферою заробітків в Інтернеті, й тому вони обговорюються зокрема в Голосі українця.

Але, можливо, у нас із готелями ліпші справи? За підтримки: Попіклуйся про свою красу! Кращий spa отель в Ялті. Перлина Криму – готель «Ореанда».

Так, це саме той дописовий, про який автор згадував минулого допису. Розміщати його тоді було не до речі, а тепер – якраз годиться: цей пліт, правда не зовсім те щоби про секс (може, хіба, в якомусь непрямому значінні – инколи з декотрими речами так натрахаєшся!), але про крамниці написати цілком можна – це якраз про заробіток в Інтернеті. То про секс трішки згодом, а наразі про инше.

В автора дуже старий комп’ютер. Дуже старий – Duron 750. Пригадуєте таке? Ні? Так отож. Не дивно, що захотілося поновіще (звісно, було краще якби того захотілося пораніше – але ж усе жлобство: мовляв чого там – працює. То допрацювався до того, що місяць ремонтував – натрахався доволі, - це на додачу до депресняка…).

Але ж автор не просто обиватель – він давній мешканець Інтернет. То почав видивлятися, чи не можна щось вигадати купивши комп’ютер ув Інтернет крамниці. От про те, що ж того вийшло – нижче…

***

По-перше, треба було ще ті крамниці знайти. Не те, щоби їх зовсім не було – але не густо. З того, що більш-менш сподобалось, можу назвати хіба що один Дешевше.нет. Ще можна пошукати в Закладці.

Чому саме в Закладці? Бо тут будуть зібрані крамниці з українською мовою. Бо инакше якось неправильно виходить. Ну, неприємно авторові платити тим, хто його не поважає. Бо тоді вийде, що мало того, що зневажають його мову, його права, то він ще й мав би те неподобство оплатити. То коли вже автор купує – чи має намір, то намагається купити в тих, хто його мову поважає – й, отже, поважає його як покупця. Так було в автора й із вибором гостера, на й узагалі – скільки можна, бажано підтримувати українську мову – тим паче, коли йдеться про гроші.

Тепер, починаються проблеми. По-перше, оплата. Проблема невеличка, але: коли купуєш товар у крамниці реяльній – не мережевій – можна отримати його в руки – відразу. Й відразу розплатитись. В мережі то дещо не так приємно: потрібно спочатку внести гроші, а потім чекати доки ще той товар до тебе приїде. Виникає затримка. Окрім того, з’являються різні неприємні побоювання (може то суто авторське – та однак). Але то дрібниця. Далі – гірше.

Тепер бажано було б порівняти ціни – адже, звісно, хоцеться купити наскільки можливо вигідніше – й, зокрема, дешевше. Тут на допомогу приходить infomincer.net. Подібних ділянок порівняння цін є декілька; втім – наша пісня гарна й нова – українською мовою з них розмовляє лише одна - infomincer.net – хоча вона, можливо, й найкраща.

Але виходить, – і це набагато більша проблема, - що ніяких, принаймні, очевидних вигід по ціні купівля в Інтернет крамниці не дає. Ба більше: за рахунок потреби оплати доставки може ще вийти трішки дорожче (тут є свої варіянти – можна забирати товар зі складу, а можна щоби замовити доставку до самого порогу, але в другому разі вийде ще трішки дорожче).

Але є проблема й ще більша (тут як у казці: що далі – то страшніше). Товар в Інтернет крамниці не можна взяти до рук. Отже, його не можна як слід роздивитись із усіх боків. І, отже, можна чогось не побачити, на кажучи вже про те, що ж ним може бути щось не гаразд.

Трішки виправити становище могли би великі світлини з зображеннями товару (чим мені й сподобався Дешевше.нет), але та роблять не всі крамниці.

Що додатково ускладнює вибір – недостатній чи недостатньо докладний опис характеристик. І це шкода – бо можливості тут в Інтернету доволі широкі: можна надати не лише специфікацію, а й покликання на детальніший опис, на ділянки виробників, на описи чи тести виробу. Було б зручно; та про це можна тільки помріяти.

Виправити становище могла б можливість поспілкуватися з кимось із персоналу підтримки Інтернет-крамниці. Адже це також є додатковою перевагою крамниці звичайної: ви можете поговорити з реяльною людиною, яка розуміється на своєму товарі принаймні краще за покупця, й може порадити йому щось, чи швидше відповісти на питання.

На й нарешті останній цвях у труну наївного авторового наміру вбивають міркування про те, як же тепер, в разі чого – а такі рази, на жаль, трапляються майже неодмінно – діяти: здавати на гарантію чи згодом ремонтувати куплене? У випадку з крамницею звичайною, можна було би просто порадитись із ними й віднести, якщо потрібно, товар їм назад. А що робити при купівлі в крамниці мережевій? Шукати сервісний центр? Який дуже просто може опинитися не ближче ніж у Києві? Приїхали…

І це авто ще не згадав про те, що на місці вам можуть зібрати комп’ютер на ваше замовлення: вибираючи по окремих комплектових саме, щого ви хочете, чи що відповідає вашим потребам чи можливостям…

Отже, купувати комп’ютер через Інтернет-крамниці поки що явно не варіянт. Хоча з иншими товарами, можливо, все зовсім не так проблематично.

***

На а тепер трішки про секс, як і було обіцяно.

Подивився автор на той секс шоп – на його асортимент товарів… На, про декотрі речі він навіть не знав, що такі існують . Але з иншого боку, чому ні? якщо комусь те потрібно, то чому не продавати?

Але от на що автор таки хотів би звернути увагу, це на те, що такого роду товари якраз, мабуть, непоганий вибір для Інтернет крамниці. Адже, світитися купуючи такі речі, мабуть, захоче не кожен зацікавлений тим товаром. А тут – Інтернет – а, отже, знеособленість і анонімність. Якась гарантія чи спілкування тут не особливо й потрібні, а самі товари не надто складні, й порівняно не дорогі й не важки чи габаритні – отже, й доставка має коштувати не дорого.

Отже, якщо не брати до уваги нематеріяльні товари – комп’ютерні програми чи там якісь “ебуки”, які ніби створені для поширення через Інтернет – то можна припустити, що такого роду “секс-причандалля” саме те, що можна продавати через Інтернет. Инша річ, який попит в нашій країні буде на такі вироби?… Але це вже инше питання.

Але розміщати його в цьому дописі автор не буде. Недоречний той дописовий тут. Зовсім не по темі, а головне – надто довго автор не писав: треба ж якось пояснити свою відсутність.

Ну, причину вже, властиво, назвав - депресія. Що таке депресія? Це коли нічого не хочеться. Коли душа болить, хворіє – тому й свою роботу – хотіти - виконувати не може. Тоді й людина не може. І спроби примушувати себе лише погіршують справу: виникає роздратування – що далі силуєш себе, то більше роздратування. Коли відчуваєш, що все втратило сенс… А ще відчай, і нудьга, і якісь напади неспокою, коли причини для остраху ніби й немає, але це якась дезорієнтація, втраченість у просторі життя…

То декотрий час автор ще намагався щось копирсатись, якось так підштовхувати себе (як у Щось не спрацьовує ваш план, містере Фікс!), спонукати до роботи, відшукувати причини десь зовні – але те все даремно: бо причина не зовні, а всередині… То врешті решт охляв і впав. Які там у біса можуть бути дописи! Тут уже аби вижити…

Добре один із випадків депресії описаний в дописі Победить депрессию! Опыт исцеления. Бо не всі ж то відчували… Хоча й той опис – а то справді добрий опис, - мабуть, мало що дасть, якщо людина не мала якось подібного власного досвіду. У тім то й, зокрема, проблема людини, що опинилась в тому стані – їй нікому допомогти.

Так можна (й треба) звернутись принаймні до психотерапевта, лікарі бодай на якомусь формальному рівні знають, як визначати ті стани й чим тій людині можна допомогти, але ті “поради”, й оцінки, й ставлення, що виказується оточенням чи сторонніми, є здебільшого ніщо инше як садизм, причому особливо зухвалий, бо по-скотськи самовпевнений. Вони – те оточення - не розуміють і не відчувають, що то за пекло, в якому опиняється людина, - вони просто патякають щось, як їм видається, суспільно-прийнятне, “правильне” – а те, що тим поглиблюють чуже страждання, їм і невтямки.

Тому для депресивника один вихід – в себе, в свою шкаралупу.

Хм, ні, є ще один – та той світ. Суїцідальні думки – частий гість у голові хворого на депресію. І тут уже як у кого. Хтось таки відходить – ті що сміливіщі чи безрозсудніші чи які? не знаю. А хтось тільки робить спробу. А когось просто плішіть, чи  “відрубає”…

І це, останнє, мабуть, найкраще – то ніби перегорів якийсь запобіжник. Бо які тут можуть бути ліки? Відпочинок, вітаміни, якась фізична активність – ці два останніх, насправді, зовсім не такі прості, як то може видатись – і чому, от як то пояснити людини здоровій? Не поясниш. Бо можна сказати – втрачений сенс, і нічого не хочеться, і тому - не можеться, але для тих, хто не знає, що то таке, й мої слова – порожній звук.

Є ще, звичайно, медичні препарати – антидепресанти. Якщо потрапите з депресією до прихіятра – мабуть, саме їх він вам і випише. Але тут уже треба дивитись – як кому. При гострих станах, гадаю, без тієї хімії – зовсім не дешевої, до речі – виборсатися, мабуть, не вийде. Хоча, з иншого боку, якоїсь особливої шкоди антидепресантів також немає: то не наркотик – звичайно, він впливає на роботу психіки – для того й призначений, - але дія його, на відміну від наркотику – повільна. Мабуть, саме тому залежности, принаймні, за більшости випадків, він не викликає.

Бо дехто, коли “душа болить”, починає “лікуватися” алкоголем. Але це – пастка. Даючи тимчасове – й швидке, на відміну від антидепресанта, полегшення – він віднімає врешті решт ще більше…

На й доволі. Бо – знову ж таки – тому, хто цього не відчув, мої слова – порожні, а хто відчув – і так розуміє. Яка на те рада?

Бо були ті всі суїцідальні памороки (чи прояснення, одкровення?) й із автором. І коли спілкуєшся зі смертю, відчуваєш, що вона тебе любить, висить у тебе – по Кастанеді – над лівим плечем. І каже тобі, як тобі жити… тільки от не каже куди. Просто про це забувають. І з боженькою також поговорив – і він про тебе пам’ятає: так і каже: “Не хвилюйся, я про тебе пам’ятаю; коли прийде твій час, заберу й тебе – не забуду”. А поки ти тут – поки тисячі людей щодня помирають від казна чого – а ти чомусь поки таки тут – значить навіщось ти тут потрібний.

І якщо потрібний – то треба якось жити. І тоді, як у тому жидівському анекдоті – “Папа ті какаєш?” – треба якось пробувати жити. А для того, треба якось на життя собі заробляти (підвожу до теми) – і про це цей пліт – про заробіток в Інтернеті.

Бо й на те нема ради. Скільки разів падаєш – стільки вставай:

Учень спитав у свого вчителя: «Вчителю, що мені робити, якщо я впаду?»
— Підводься!
— Але якщо я знову впаду?
— Знову підводься!
— И скільки ж це може тривати — от так падати й підводитись?
— Падай і підводься, доки живий. Ті, хто впали й не піднялись — те мертві.

На цій оптимістичній ноті спробую й завершити. І потихеньку – вже скільки сил стане – розвитати цей пліт далі. Кажуть, у покійного Лобановського був такий тост: “То ж вип’ємо за успіх в нашій безнадійній справі”. Щось таке.

—А, містер Фікс? Бо щось знову ледь не місяць затримка. І план провалено. Як ви можете це пояснити, містере Фікс?

— Чи можу я це пояснити? Чи я можу це пояснити?! Звичайно, я можу це пояснити!

По-перше, ми підімкнулися до Гугл АдСенс, сер. Але ж ви не годні як люди, вам все треба перечитати, а довідка в Гугла розлога — самі знаєте, хоча й водявиста… От час і пішов.

— Гаразд, а що ж іще?

— По-друге, хм… ви будете сміятися, сер, але в нас був вірус. І то не аби який. Вірус викрадач ВебМані. А ВебМані — ви самі знаєте — це наше все. Знову довелося читати форуми, захищатись. А потім дивитися, що таке кредитні сервіси — адже не годиться за нинішніх умов тримати значні суми на гаманцях…

— Що ж, ви майстер пояснити, містере Фікс.

— Ви самі винні…

(з нірки висовується писочок Кроліка) — Це все тому, що хтось занадто багато їсть читає!

(автор мутує в бандіто-гангстеріто) — Але ж це було так цікаво!

— Ой, что было, шеф, что было! Это было так интересно!

(Фікс) — А поки ви, сер, воліли читати, Яндекс засунув нас під свій АГС-17.

(Яндекс) — Да я вас уничтожу. Изжарю на медленном огне. Да я вас в порошок сотру. Нет, лучше я выкину вас на улицу, и вы снова станете честными людьми.

— Только не это… Только не это, шеф!.. Ва бене!

***

(автор; похнюплено) — Гаразд, але чи є у вас план, містере Фікс?

— У мене завжди є план! Ми будемо писати,

• про ВебМані вірус і про безпеку
• про Гугл АдСенс і про Мета Контекст
• про домени (автор прикупив доменів) й гостин
• про Яндекс і його АГСи
• про Кредитні служби й Інтернет-банки

до шалу, до божевілля, а потім покликатися на свою писанину звідусіль, щоб знали! Може й виповземо з–під фільтра.

— На й ще трішки будемо читати, звісно. Але зовсім трішки. Ва бене.

Дописовий: Seogle.org.ua - Український блог

“І знову здрастуйте!” Це такий анекдот. Але його автор розповість вам трішки нижче (треба ж йому якось затримати вашу увагу), а поки – про те, чому пліт не оновлювався півтори місяці, й про те, як ми будемо виправляти таке становище.

Причиною тому були – ви не повірите! – віруси.

IFrame вірус, вірус-здирник, гіпер-вірус – політика. А-а-а!

Правда, автор майстер знаходити причини? Як і клопіт на свою голову. О, це ми вміємо… Але про все по порядку.

Отже, першим чином на автора накинулася українська політика. О, це ще та короста! Сталося то ще в грудні, та декотрий час автор ще спромагався працювати на два фронти, але потім почалася робота в виборчій комісії, й час на ведення цього плоту зник. Так, це дозволило автору заробити аж додаткових 50 долярів, але це, погодьтеся аж ніяк не “заробіток в Інтернеті”.

Така робота, а ще потреба проаналізувати результати виборів (чим автор займається на иншому своєму плоті - Голос українця), геть вибила автор з колії. Так що увійти в ритм він зможе допіру в середині лютого, бо ще й чергові результати виборів також потрібно проаналізувати… Отже, політика – це таки далебі гіпер-вірус поглинач часу.

Та далі - цікавіше.

Десь 12 січня автор примудрився підхопити віруса-здирника. Це також – ще те паскудство. Цей вірус, запустившись, “вивалює” своє вікно поверх усіх инших вікон, й зробивши вигляд, що він знайшов купу шкідливого програмного забезпечення (!), вимагає в користувача надіслати на короткий мобільний номер певну суму начебто в оплату ліцензійної угоди (!) (також свого роду “заробіток в Інтернеті” ). При цьому Диспетчер задач блокується – вірусу так просто не “вб’єш”.

Дещо допомогло автору те, що працює він не під адміністративним, а під обмеженим рахунком (що й наполегливо радить і вам). Тому знешкодити вірус вдалося “малою кров’ю”, без переприснування (переінсталяції) системи, але таки годин 8 робочого часу то зжерло.

За десяток днів – ще один вірус. Але про такий тип вірусів автор принаймні раніше читав, то за великим рахунком знав, що в такому разі робити. Суть у тому, що викравши паролі FTP, цей вірус розміщає на сторінках iframe-коди, через які заражає инші комп'ютери, але не тільки. І це знову – не просто бешкетування; це також “заробіток в Інтернеті” – для власників того вірусу…

Щоби знешкодити вірус, треба змінити паролі на FTP, почистити комп’ютер, і, звичайно, видали зі сторінок шкідливі коди. Попри позірну простоту, і це забрало десь ті ж таки 8 годин.

Але автор має план

Гаразд, час пішов, його не вернеш, і один місяць просто таки вилетів із архіву плоту – не було дописів. Що ж, треба надолужувати втрачене.

Адже, з одного боку, описане – то проблеми, але з иншого, то досвід. Отже, автор спробує написати про ті віруси докладніше – про те, як вони проявляються, і про те, звісно, як із ними боротися.

Окрім того, автор нарешті поставив на цей пліт Сапу. І це знову – досвід. Нічого особливо складного в тому немає, але кілька корисних порад автор гадає, може дати.

І нарешті, слід завершити свій цикл про реферальні поклики, який донині не дописаний. Там, також, як автор гадає, він може подати декотрі цікаві спостереження і поради.

На й ще там, спробує автор написати про поточні теми, якщо такі трапляться.

От такий план - боже помагай.

***

А тепер обіцяний на початку анекдот.

Жінка заходить у дорогий бутік. Біля входу її привітно зустрічає молодий продавець:
- Здрастуйте, проходьте, будьласка. Чи можу я чимось вам допомогти?
- Та я просто подивитись зайшла, бо грошей у мене з собою немає…
- (грубо) Тоді чого ти сюди приперлася?! Йди геть звідси!
- …але є кредитна картка Visa Gold.
- (бадьоро) І знову здрастуйте!

Читати анекдоти ще.

• Дельта
• Даніель
• Exim
• Індекс
• Кредит банк
• Ощадбанк
• Приватбанк
• Райффайзен банк Аваль
• SEB Банк (Факторіал)
• Swedbank (ТАС-Комерцбанк)
• Укргазбанк
• Укрсіббанк
• Укрсоцбанк
• Таврика
• Форум

Для того, щоби скласти побіжне враження про рівень поточних відсоткових ставок по депозитах, того має бути досить. А якщо вам потрібний повніший перелік, можете поглянути на ці сторінки:

• http://organizations.finance.ua/ua/~/ua/banks
• http://www.vlasnasprava.info/ua/financial-catalogue/banks.html

Успіхів у фінансовій сфері!

Так, автор - великий буржуй. Не дивуйтесь. У нього є аж цілих два вклади у двох банках (та ні! шо ж такоє... - і не в літрових. У готівковому вигляді в автора залишилось лише 15 долярів на згадку про буремні 90 - тоді то були таки чималі гроші... Смішно.)

Вклади невеликі (а то ще хтось роззаздриться - копостити почне... Замислився. "Капость" - це, мабуть, такий собі дошкульний пост - ка-пост-ь.)

Та шо ж такоє! Не виходить щось у автора всерйоз написати про цю тему - все щось у голові крутиться: "По п'ять, але великі... але вчора; а сьогодні по три - але маленькі"...

То, мабуть, сума тих вкладів автора смішить. Пригадується карикатура з якогось чи то Перця чи то Крокодила (були такі сатиричні журнали в Совіцькому Союзі - перший україніською, а другий - клятомоскальською мовами). На тій карикатурі доглянутий американський репортер вихваляє переваги американського способу життя: "Родина Смітів має в своєму розпорядженні відразу три лімузини!" - а в нього за плечима та ж таки родина Смітів показана, як вона мешкає в тих трьох лімузинах на якомусь звалищі старих автівок (готується їжа, на мотузках сохне одяг...).

Та кат його бери! Автор, властиво, що хоче сказати - судячи з величини ставок на депозити, на нас чекає інфляція в розмірі 20-24%. Ху. Таки сказав.

Чому автор так каже? Бо та відсоткова ставка - а саме, відсоток, який пропонується банком за користування грошима на вкладах, - є непоганим індикатором того, який рівень інфляції прогнозують самі банки.

Адже банки не мають наміру працювати собі у збиток - тому, якби вони прогнозували менші рівні інфляції, вони би й відсоткову ставку зменшили б. Але наразі для довгострокових вкладів прото не можна знайти відсоток, менший за 17 (а пересічно то й 20 і більше).

Можна, звісно, спробувати вберегтися від інфляції, розміщючи депозит у валюті - евро чи долярах. В таких депозитах відсоткова ставка менша, але вони набагато менше потерпають від інфляції.

З иншого боку, евро відносно доляра вже ніби й нікуди особливо більше рости - нині цей курс наблизився до передкризового рівня. Чи буде зростати доляр? Автору видається, що також ні або не набагато - він радше буде "стрибати", особливо, під упливом нашої української політики. В кожному разі, він заледве надійно подолає позначку в 10грн. за доляр (якщо не станеться чогось надзвичайного, звісно).

Такий авторів прогноз. Може комусь пригодиться. А за пів року його можна буде переглянути. Нагадаєте?

А в наступному дописі зараз наведу список ділянок (сайтів) банків.