Прочитав нещодавно черговий “опис успіхів” розробників вірусу-здирника: Блокировщики Windows - выгодный бизнес – виявляється, та зараза не тільки досі живе, але “буяє”. І нещасливі користувачі Windows справно сплачують свій податок на власну необізнаність і недбальство. Тому є сенс повернутися до цієї теми й розкрити її повніше, тим паче, що автор уже це обіцяв.

Нині, пригадуючи як розгорталися події з зараженням тим комп’ютерним вірусом, автор бачить три ключових моменти, з яких можна винести відповідно три уроки з техніки безпеки. І якщо правда те, що “розумні вчаться на чужих помилках, а дурні – на своїх”, то автор має відзначити, що розумний він лише на третину , адже два з тих трьох уроків, про які піде мова, він вивчив допіру зіткнувшись із тією вірусною гидотою. А врятувало його те, що колись він прочитав гарний допис на тему “чому не варто працювати під Windows під адміністративним рахунком”. Отже, автор сподівається, що й цей допис допоможе комусь не потрапити в ту халепу.

Історія хвороби. Загострення

По-перше, слід сказати кілька слів про те, як виявляє себе вірус, коли він, уже “всівшись” на машину, починає свої зловмисні дії. Процитую раніший опис:

вірус, запустившись, “вивалює” своє вікно поверх усіх инших вікон, й зробивши вигляд, що він знайшов купу шкідливого програмного забезпечення (!), вимагає в користувача надіслати на короткий мобільний номер певну суму начебто в оплату ліцензійної угоди (!) (також свого роду “заробіток в Інтернеті”). При цьому Диспетчер задач блокується – вірусу так просто не “вб’єш”.

Тепер користувач опиняється в свого роду пастці, видертися з якої дуже важко, а якщо він працював під адміністратором, це ще набагато важче - аби не простіше поставити Windows знову. Річ у тім, що вірус, отримавши доступ до системи, не лише блокує Диспетчер задач, а й змінює системні політики, внаслідок чого користувач виявляється вкрай обмеженим у своїх діях: так, неможливо зачинити вікно вірусу, неможливо зайти на инші ділянки, неможливо навіть запустити антивірус!

Виглядає вікно вірусу так (автор ще тоді, давно встиг зробити його знімок.):

Хоча, той вигляд весь час змінюється, і тому в різних користувачів може бути зовсім відмінна картинка (Варіянти вигляду вікна вірусу ви можете подивитися на ділянці Касперського в дописі Способы борьбы с программами-вымогателями класса Trojan-Ransom.)

Боротьба з вірусом

Після первісного шоку й усвідомлення того, що автор підхопив якийсь дуже гидючий вірус, він звичайно замислився, як тепер лікувати систему. Що ж, першим чином подивився через убудований у Windows Explorer пошук, які нові файли з’явились на комп’ютері. Виокремив підозрілі файли серед знайдених, але вони виявились заблокованими. То довелося зайти під Адміністратором і видали їх (обережно! – тут треба знати, що ви робите).

Потім пошукав ув Інтернеті й натикнувся на допис Васільєва eKav antivirus — разблокировать и удалить навсегда!, після чого залишилося лише зайти в редактор реєстру (обережно! – тут треба знати, що ви робите) й вичистити кілька зловорожих записів, що залишив по собі вірус.

Здається, просто? То лише так здається – насправді автор пережив кілька дуже неприємних годин, але! якби він працював би не під обмеженим користувачем, а під Адміном, то втрати обраховувались мабуть не годинами, а днями – адже платити зловмисникам автор би не став у жодному разі. Отже

Урок перший: не працюйте в Інтернеті під Адміністратором

Саме це й допомогло автору відбутись, можна сказати, “легким переляком”. Тим же, хто мав легковажність працювати під Адміністратором, довелося полякатися сильніше.

Бо працювати під адміністративним рахунком слід лише в обмеженому числі випадків. Рахунок Адміністратора призначений для виконання спеціяльних задач, тому він має розширений доступ до системи. Так, під адміністратором треба налаштовувати обладнання, присновувати (інсталювати) програми, визначати ті ж таки системні політики, але це задачі, з якими в щоденній роботі користувач стикається вкрай рідко, а то й узагалі не стикається.

Тому для щоденної робити потрібно завести собі обмежений рахунок, можливо, для Advanced user (Просунутого користувача), а можливо й просто звичайного користувача. Наприклад, набираючи цей допис, автор працює під звичайним користувачем, і при тому перемикатись ув Адміністратора йому доводиться вкрай рідко – може раз на тиждень.

Якщо якась, можливо застаріла, програма, що все ще вам потрібна, вимагає доступу кудись, просто відстежте той файл чи теку, куди хоче доступитись та програма, й надайте під Адміністратором доступ до тих файлів звичайному користувачеві, а потім знову (мерщій) повертайтесь у затишний користувацький звичайний рахунок. Саме так слід працювати під Windows.

На жаль, розробники цієї системи вирішили надавати користувачеві від початку саме адміністративний доступ, хоча про небезпеку такого рішення їх попереджали. Мабуть, далися взнаки міркування зручности для недосвідченого користувача, але потім та зручність їм “вилазила боком”.

Отже, автор не може занадто наголосити: не працюйте в Інтернеті під Адміністратором. Цей урок перший. Тепер

Урок другий: зважайте на сповіщення антивірусу

Просто? Та ж так – ніби просто. Але от авторові довелося вчите те на своїх помилках.

Бо коли він пригадує як відбувалося зараження, то в пам’яті спливає неясний спогад, що антивірус попереджав його про якусь небезпеку, але автор тоді просто відмахнувся від “надокучливого” антивірусу… І даремно. Можливо, ті сповіщення, якби на них звернути увагу вчасно, врятували автора від тих неприємних годин боротьби з вірусом.

Отже, будьте розумними хлопчиками й дівчатками: якщо антивірус вас про що-небудь попереджає, дослухайтесь до того попередження. Можливо це збереже вам години розпачливих пошуків виходу зі становища. Можливо, в системі уже щось не так – перевірте. Оновіть вірусні бази, проскануйте принаймні системний диск. Але не легковажте.

Сподіваюсь, ясно. Нарешті

Урок третій: не ходити за спам покликами

Бо пригадує автор і такий свій прогріх: спокусився він одним типом спаму, про якій навіть згадати соромно. Але таки спокусився, й зайшов за тим покликом на якусь, здавалося, б покинуту ділянку, на якій, звичайно, не виявилось того, що рекламувалось. Та щось у автора така підозра, що саме там він і підхопив (добре, що не венеричний ) вірус. (Бодай в цьому плані Інтернет безпечніше.)

Але суть, сподіваюсь, вам зрозуміла. Спам – це джерело небезпеки. І тому одна із засад безпеки в мережі Інтернет – дуже обережне поводження зі спамом. Для більшої безпеки його слід зневажити взагалі. Хоча це й складно: адже навіть якщо ви фільтруєте спам автоматизовано, в нього може помилково потрапити потрібний лист, тому спам таки доводиться переглядати.

Та в кожному разі, навіть якщо ви вирішили перейти за посиланням у спамі, слід пам’ятати, що потенційно ви можете занапастити вашу систему, поселивши до неї вірус. Так само не слід відчиняти додатки (attachment) до спам-повідомлень, або принаймні робити це дуже обережно, пам’ятаючи, що в тому додатку також може чаїтися вірус.

Урешті решт, не слід покладатись цілком на антивіруси; вони не всесильні. Зробіть те, що залежить від вас, ви, а антивірусу вже залишайте решту.

От таких три уроки автор виніс із того випадку, й просить вас на них зважити. Бо инакше, які так заробітки в Інтернеті! – тоді аби не довелося підраховувати збитки.

На тому автор зичить вам безпечної роботи в Інтернеті – бережіться самі й хай бережуть вас комп’ютерні боги.

Бо, все ж таки, коли йдеться про заробіток грошей, не доводиться чекати на якусь особливу чистоту чи шляхетність: далебі, це не альтруїзм, не доброчинність і не високі духовні пориви; це - про забезпечення свого матеріяльного існування, про задоволення своїх фізичних потреб. Але заробляти можна приносячи користь иншим, або, принаймні, не надто їм шкодячи, а можна відверто або приховано діяти їм на шкоду, цупити їхні ресурси й наживатись на тому. Ясно, що перші методи якщо й подеколи не цілком поважні й схвальні, то вони принаймні явно “чистіше” за останні.

В основу такої класифікації, отже, береться те, наскільки певний спосіб заробітку, певна діяльність є вигідною, корисною для споживача – джерела заробітків, а не для самого “заробітчанина”.

І тут, ув Інтернеті, як і в реяльному житті, ми маємо повний спектр оцінок – від заробітків цілком пристойних, “білих”, до відверто злочинних, “брудних”, дізнавшись про суть яких, стає й моторошно й гидко від самого їх існування.

Але жити якось людям треба, а значить – треба заробляти. І тут уже “хто на що вчився”. Тому на питання використовувати (чи не використовувати) певний спосіб заробітків у залежности від його брудности кожен веб-майстер відповідає, спираючись на свої уявлення по мораль, на свій життєвий досвід, на свої можливости, набуті навички, здібности, врешті решт, але зовсім не в останню чергу, на свій поточний матеріяльний стан. Бо коли припече – межу допустимої брудности заробітків може бути ду-уже зсунуто в брутальний бік. Це життя…

Дехто взагалі заявляє, що всі ці розмови про мораль і совість – від лукавого й лише заважають роботі: Хочешь заработать в Интернет? Забудь о совести и сомнениях!. Дехто, знайшовши якусь більш-менш прибутковий спосіб, заявляє, що той спосіб, начебто, цілком допустимий, але от, мовляв, нижче - ні в якому разі – то брудно. І тут знову у кожного своя межа: для когось партнерки-лохотрони цілком прийнятні, а комусь і реклама видається неприйнятним брудом.

Отже, не претендуючи на якусь там особливу об'єктивність, автор вирішив скласти свою гієрархію способів брудности заробітків в Інтернеті. Якщо хтось не згодний – критика в коментарях вітається.

1. Пожертви. А що, також спосіб заробітку, хіба ні? Спосіб у наших пост-советських широтах не надто поширений (в клятих “буржуїв” більше – так то ж “буржуї”…), але тут споживач сам визначає, скільки він хоче віддати автору – якою сумою віддячити його за отримані вигоди. Куди вже біліще?
2. Крамниці. В принципі, заробіток цілком пристойний, добре відомий з життя реяльного, здавалося б усе має бути цілком прозоро… хоча почитавши наприклад, от такі відгуки Интернет-магазин Sokol.ua — EPIC FAIL! хочеться перемістити цей пункт кудись нижче, аби не під сателіти. На все ж таки залишимо допоки цей пункт другим.
3. Робота на замовлення (freelance). Цілком поширений, і в принципі, білий спосіб, єдине що з гарантіями якости послуг, з одного боку, й оплати, з иншого, можуть виникнути проблеми – все ж таки робота штучна.
4. Партнерський маркетин. Знову ж таки, в принципі, нічого особливо аморального, але декотрі методи, а саме потреба будь й будь як всучити товар, можуть дошкуляти. Але врешті решт, клієнтом партнера є партнерка – вона виплачує йому винагороду, а сам споживач нерідко цікавить партнера мало. Тому автор поставить цей спосіб на третє місце.
5. Продаж покликів. Так, автор розмістить це перед рекламою. Попри те, що дехто нарікає на начебто аморальність цього способі заробітків, насправді, аморальною є радше робота пошуковців – адже вони використовують працю инших, притому отримуючи прибуток, і нічого не платять у замін. Користувачам ділянок то не особливо шкодить, а веб-майстрам допомагає вижити. Це, радше, свого роду реклами – виключно для пошуковців.
6. Реклама. Буває иноді доволі надокучливою, особливо у вигляді всіляких там popup’ів (поверх вмісту ділянки) або popunder’ів (в окремому вікні під поточним). А окрім того, всі ті ж проблеми, що й з партнерським маркетином, тільки ще, мабуть, збільшені. Так, на авторів погляд, реклама ще брудніше за продаж покликів.
7. Сателіти, ГС. Ділянки, створені не для людей, а для пошуковців – для розміщення тих таки покликів. Такий собі інтернет-бур’ян, не дуже дошкульний, але око не тішить.
8. Дорвеї (дори, doorways). Досить прибуткова ніша, та тут як й тій приказці: міцна тюрма, та чорт їй рад. Автор тим ніколи не займався, і сподівається, що й не буде – але, знову ж таки: хто на що вчився. Спосіб заробітку брудний, ні пошуковцям, ні тим паче людям користи, а то й відверто на шкоду. Коротше, тут починається чорнуха.
9. Брудні партнерки, піраміди. Це вже щось напів кримінальне. Наприклад, продаж ламаного софту під виглядом OEM, або hyip’и. Ох, навіть і розповідати не хочеться. Але суть в тому, що сам споживач можливо щось корисне отримує, на відміну від наступного пункту, але “кидок” тут - річ звичайна.
10. Лохотрони, шахрайства. Наприклад, SMS-платежі (раджу до прочитання - Полное свинство), фіктивні антивіруси, або поширення вірусів. Чому цим займаються? Це добре оплачується -  Как я заработал на квартиру. Головне, щоби не знудило. Тут, “споживач” не отримує нічого – він просто й навіть якось так елегантно прощається зі своїми грішми… й усе.
11. Кардінг, фішинг, инші крадіжки. Відвертий кримінал. Цікавий приклад такого – вірус-здирник. Цим займаються особи, яких давно треба було повішати за … але вчасно того не зробили. Тому існує й такий “бізнес”.

На, панове, одним словом – є з чого вибирати. Вибір тут, автор повториться, кожен робить сам. Для автора, наприклад, дорвей то щось уже заледве допустиме. Все ж таки, хочеться робити щось корисне – так ніби й надійніше, й приємніше. Або, принаймні, такий от автор збоченець, відсталий від життя.

А комусь просто хочеться заробити грошей, і не кожен може й уміє заробляти по-білому. Зрештою, київський бомж заробив собі на квартиру саме на дорах.

Думаю, готелі в києві його тепер не особливо цікавлять… За підтримки: Подбай про комфорт! Кращі отели Киева в центрі. Київський готель «Україна».

Нарешті, після двох вступних дописів, коли основні тямки пояснені, ми можемо повернутися до опису тих ускладнень, згадкою про які завершився допис Про реферальні поклики, а саме - до реферофобії.

Почнімо з того, що як уже було сказано:

реферальна система є вигідною для всіх трьох сторін: партнерська програма отримує можливість збільшити кількість своїх партнерів, потенційні партнери дістають інформацію про партнерську систему (й можливість отримання прибутку), а наявні партнери – змогу отримати додатковий прибуток.

Утім, напрочуд часто, потенційні партнери (особливо молоді й зелені), стикнувшись із реферальним покликом, виявляються пойнятими різного роду побоюваннями, страхами, пов’язаними з тим таки реферальним покликом. Нібито той, хто розмістив реферальний поклик, – так здається потенційним партнерам, - буде їх визискувати, чи принижувати, чи ошукувати, абощо. Насправді ті побоювання викликані химерами й вигадками, а проте наявність таких страхів річ настільки типова, що ледь не загальна для початківців.

Отже, реферофобія – це страх (фобія) ставати рефералом, страх реферальних покликів. Проявлятися та хвороба може по різному, декотрі її вияви ми розглянемо детальніше в цьому дописі, але загалом її напад завершується тим, що людина, помітивши, що поклик реферальний, обрізає параметри його ланки. Таким чином інформація про партнера втрачається, й реферальна система перестає працювати.

Поясню трішки детальніше. Зазвичай, реферальний поклик покликається на ділянку (сайт) партнерської програми через ланку (URL-адресу), в якій у якости параметра зазначений (здебільшого) ідентифікатор партнера в тій партнерській програмі. Наприклад, та ланка може мати такий вигляд http://www.xap.ru/?p=119551315 (для Ксапи) або такий http://www.sape.ru/r.a21a667cc4.php  (для біржі покликів Sape) або такий http://seocity.net/index.php?act=reg&ref=97 (для SeoCity). Завдяки цьому параметру реферальна система може визначати партнера, за реферальною ланкою якого здійснений перехід, і вести облік таких переходів.

Але реферофоб (людина, що “хворіє” на реферофобію) робить “хитріше”. Замість того, щоби перейти за реферальною ланкою (просто клацнувши на ній), він копіює ту ланку, потім обрізає партнерський параметр, а потім уже переходить по обрізаній ланці (вставивши її в адресний рядок поглядача). Сам реферофоб від того нічого не виграє (навіть навпаки – втрачає, як це буде показано далі, й марнує час), а от хто потенційно втрачає, то це людина, яка повідомила реферофобу про ту партнерську програму. А залишається у виграші – партнерська програма.

Дії реферофоба безглузді, ба й відверто шкідливі! А втім самому реферофобу так не видається. Це патологія – хвороба.

Прояви хвороби

Щоби не ходити далеко (й нікого не образити), автор почне зі свого власного прикладу. Так, так – він також хворів замолоду. Хвороба перетікала в нього бурхливо, хоча й не так довго (наскільки він пригадує).

Автор досі пам’ятає своє обурення, коли він уперше стикнувся з чиїмось реферальним покликом (чи ланкою) і закликом на кшталт “зареєструйтеся за моїм реф. посиланням” або “станьте моїм рефералом”. Виходило так, на тодішню авторову гадку, що хтось хоче “всучити” йому свій реферальний поклик. Після цього з автора, з його заробітків начебто будуть відраховувати якісь гроші на користь того нахлібника-дармоїда просто через те, що автор зареєструвався через його поклик.

“Тобто, ти будеш працювати, а в тебе цей “негідник” буде віднімати заробіток, нічого не роблячи! Більше того, я ще й маю самохіть йому це організувати! Нічого ж собі нахабство! Має ж людина зухвальство про таке ще й просити!” – щось таке крутилося в голові. А підсвідомість уже починала догідливо малювати страшні картини визисків (“трудового селянства” ) : нібито той злобний хтось, всівшись тобі на плечі або запрігши в воза, й (мабуть, щоби страшніше було) озброївшись пугою й ляскаючи нею в повітрі, змушує тебе тяжко працювати на себе, захлано примовляючи: “Давай! Паши!…”

Що, смішно? Над ким смієтесь? Над собою смієтесь.

Більше того, таке припущення, навіть впевненість, що зароблятимуть на тобі, а головне за твій рахунок, з'являлось у свідомости вже “в готовому вигляді”. Їй не передували якісь розмірковування – таке бачення з’являлося якось “саме собою”. Таке бачення, схоже, виникало в підсвідомости, а свідомість лише “творче опрацьовувала” його. (Здається, спрацьовував звичний стереотип сприйняття спекулянта, але докладніше про причини хвороби ми поговоримо в иншому дописі).

Хай там як, але зареєструватися таки хотілося. Тому невдовзі народилося просте рішення: звичайно, автор обрізав ту ланку й перейшов по обрізаній. Причому ще й був дуже радий своїй кмітливости, як йому тоді видавалося – от, мовляв, як спритно “обійшов” “негідника”.

Так, десь у глибині свідомости зачаївся був якийсь сумнів, що нібито якось надто вже просто вийшло обійти ті “шахрайсько-спекулянсько-зухвалі” підступи… але вилікувався автор від реферофобії, лише коли прочитав кілька дописів, де пояснювалася робота реферальної системи. До того, йому й уявити собі було важко, що винагороду партнеру за залучення нових партнерів може виплачувати сама партнерка за свій таки рахунок.

***

Буває, що хвороба перебігає ще важче. І якщо в попередньому випадку предметом занепокоєности були начебто нерівні умови, в яких опинялися реферал і не-реферал, в цьому – важчому випадку – сама потенційна можливість заробітків референта становить причину обурення потенційного реферала.

Виражатися таке обурення може десь так:

Ведь за каждое нажатие на ссылку, ее владелец, не дай бог, получит какую-то копейку! "Или даже ПРОЦЕНТ от моего будущего заработка! -- рассуждает больной. -- Не бывать тому! Я работать буду, а он деньги получать?!" И копирует короткий адрес в буфер.

Це з Реферрерофобия: профессиональная болезнь адалтщика

Т.е. этот новый партнер регистрируется неоткого, как будто он сам туда пришел: "Чтобы хер что досталось этому подонку, давшему линк на партнерку !!! Ишь хитрый какой, нажиться на мне захотел!!!"

З Рефералы и рефоводы, быть или не быть. (До речі, обидва процитованих дописи цілком по темі й гідні уваги).

Цей випадок важчий тому, що простим поясненням принципів роботи реферальної системи він не лікується, на відміну від першого. Тут людину хвилює вже не так загроза власним заробіткам, як те, що хтось инший може заробити, та ще й на ньому! Тут потрібні хірургічні втручання инші – сильніші - засоби. Про них також поговоримо – ловіть на слові.

***

Иноді хвороба приймає ще примхливіші форми. От, наприклад, дехто paradyne на форумі WebMoney-кафейні в темі Вы страдаете реферофобией? заявляє:

Я уверен, что тот, кто не первый день в интернете, знает о реф ссылках и старается их обходить, ну а новички прут напролом, мне лично не хочется регистрироваться через кого нибудь, я сам себе хозяин.

Тут занепокоєність виникає через те, що буцімто хтось (потенційний референт) намагається вивищитись перед рефералом. Він сприймається реферофобом як якийсь “хазяїн”. Звичайно, таке сприйняття викликає бажання звільнити від небажаної “опіки”.

Прикметно, що paradyne подає себе як людину досвідчену – “не перший день в Інтернеті”, – при тому, що думки його незрілі, а сприйняття реферальних покликів, яке він демонструє, властиве якраз початківцям.

До речі, в тій таки темі є й опитування, результати якого свідчать про дуже високий рівень захворюваности. Отже, ви можете переконатися, що проблема не вигадана автором.

***

Нарешті, слід сказати, що инколи хвороба виявляє тенденцію до латентного (прихованого) протікання. Ілюстрацією тут може слугувати допис Андрія Поданенка, відверто названий Персональні спостереження. (Звичайно, нічого особистого – зрештою, про свій власний досвід хвороби автор уже розповів). Андрій пише:

Стаття навіяна дивним. Або якоюсь злобою, яку я поки що не зовсім добре розумію, але вже почав над цим працювати.

[вирізане] побачив там два реферерних посилання на Sape та Blogun.
Почуття від цього були якісь дивні. Тобто я тепер це сприймаю так, наче мене хочуть здурити. Тіпа я клікну і на мені зароблять.

Здавалося б, “класика жанру”. Ми маємо характерні умови “зараження” на фобію, типовий анамнез (те, що сам хворий повідомляє про перебіг хвороби)…

Щоправда, тут Андрій починає розмірковувати, раціоналізувати й врешті решті, на авторову думку, збочує на манівці. І винними в такому його ставленні, в таких його негативних емоціях виявляються зовсім не його страхи, а начебто те, що ті реферальні поклики не позначені як саме реферальні.

На думку автора, це хибне пояснення, викликане бажанням видати свої вади (чи скажімо м’якше – психологічні особливости) за чиїсь хиби. Бо далебі, якщо хтось боїться вовків і тому не ходить в ліс, то якщо перед лісом почепити табличку “Обережно, вовки!”, заледве це допоможе справі.

Зрештою, наведений допис доволі давній і нині, наскільки свідчить один із останніх дописів Андрія, він цілком успішно подолав свої страхи. З чим його й вітаємо. Бо насправді реферальні поклики це добре й правильно, про що ми й поговоримо в наступному дописі.

Перечитавши свій нещодавній допис Про реферальні поклики , помітив, що весь час покликаючись до тямки партнерської програми, так і не пояснив, що вона собою являє. Спробуємо надолужити цей прогал. (Декотрі непогані описи того, що таке партнерська програма, є в Українеті, але автору хочеться спробувати надати власний опис.)

Що таке партнерська програма?

Партнерська програма (або скорочено партнерка) - це спосіб організації бізнесу в Інтернеті. Суть партнерської програми полягає в залученні незалежних агентів – партнерів – до просування товарів чи послуг, що надає організатор партнерської програми. Для цього він забезпечує партнерам доступ до автоматизованої системи, яка веде облік діяльности партнерів, і надає рекламні матеріяли (банери, тексти), які партнери розміщують в себе на ділянках (або деинде в мережі).

Використовуючи ці рекламні матеріяли, а також инші можливости (власні огляди товарів, рекомендації, порівняння), партнер спрямовує користувачів на  ділянку (крамницю) партнерської програми через партнерські ланки, завдяки яким партнерська програма веде облік роботи партнера. За участь у партнерській програмі партнеру нараховується винагорода, яка обчислюється зазвичай як певний відсоток від суми товарів, що куплені відвідувачами через цього партнера.

Використання партнерської програми дозволяє її організаторам знизити ризики ведення бізнесу, зменшити витрати на рекламу й збільшити рівень досягнення покупців. З иншого боку, участь у партнерській програмі становить собою один із основних способів отримання прибутку для власників невеликих ділянок - партнерів. Адже партнер при цьому має можливість продавати чужий товар, використовуючи вже наявні рекламні можливости своєї ділянки. Таким чином, це взаємовигідне співробітництво.

Реалізація партнерської програми

Робота партнерської програми забезпечується автоматизованою системою, яка здійснює підключення партнерів, облік їхньої роботи, надає доступ до рекламних матеріялів, статистику й звіти по роботі з системою.

Для участи в партнерській програмі потенційний партнер має зареєструватись на ділянці партнерської програми. При цьому йому буде наданий унікальний ідентифікатор, що позначатиме його в системі.

Після цього партнер може вибрати певні товари, рекламні матеріяли для яких він буде розміщувати. Зазвичай, такі рекламні матеріяли (коди для них) містять також спеціяльну ланку (URL-адресу) – партнерську ланку, яка міститиме в якости параметрів ідентифікатор партнера й вибраного товару. Коли потенційний покупець переходить на ділянку партнерської програми за такою ланкою, автоматизована система визначає за цими параметрами, який саме партнер надіслав цього користувача, забезпечуючи таким чином облік роботи партнерів і начислення їм відповідних нарахувань.

Про партнерську винагороду

Якщо цей покупець виконає якісь покупки на ділянці партнерської програми, відповідному партнерові буде нарахована винагорода в розмірі відсотку від суми, витраченої цим покупцем.

Якщо навіть така покупка не буде здійснена одразу, то зазвичай партнерська програма залишить на комп’ютері цього відвідувача так звані кукі (cookie), де буде збережений ідентифікатор партнера. І коли цей відвідувач повернеться на ділянку й таки купить якийсь товар, то партнеру, що колись привів цього покупця на ділянку партнерської програми, однаково буде нарахована винагорода. (Втім час, який кукі зберігаються на комп’ютері користувача, обмежений тривалістю від 30 днів до року.)

Дуже важливим є те, що незалежно від того, яким чином покупець потрапив на ділянку партнерської програми – через партнера (через його партнерську ланку), через пошуковець чи напряму (уводячи адресу крамниці в адресному рядкові поглядача) – ціна товару буде однаковою. В противному разі, партнерська програма просто не змогла б працювати.

Далебі, якби ціна для товарів, куплених через партнерів, була б більшою від ціни товарів, куплених в инший спосіб, партнерам не лише було б важко продавати товари, але й довелося б виступати в ролі шахраїв, що ошукують своїх таки відвідувачів. Це неодмінно з’ясувалося б невдовзі, і весь захід із запровадженням партнерської програми зійшов би нанівець. Тому такий варіянт виключений. Ціна для покупців є однаковою незалежно від того, як купується товар - через партнера чи напряму, а партнер отримує свою винагороду за рахунок самої партнерської програми.

Автор давно вже виношує ідею написати про реферальні поклики. (Приклади реферальних покликів ви можете побачити в правому стовпчику в підрозділі Біржі покликів.) Спонукали його до цього два дописи, до яких згодом додався ще й третій. Докладніше про них ми поговоримо далі, а наразі автор дасть короткий опис того, що таке реферальні поклики й загалом реферальна система, щоби у вас склалося принаймні побіжне уявлення про предмет нашої розмови.

Насамперед, поясню: слово “поклик” вживається тут приблизно в тому ж значінні, як зазвичай “посилання” деинде. Трішки докладніше про те, що таке поклик, ви можете прочитати в цьому глосарії.

Ходімо далі. Що таке саме реферальний поклик (або, точніше, реферальна ланка)? Це засіб організації реферальної системи для певної партнерської програми. В свою чергу, реферальна система – це захід маркетингу, спрямований на збільшення числа партнерів цієї програми.

Потреба в такому збільшенні викликана тим, що дохідність і прибутковість партнерської програми зазвичай напряму залежить від кількости партнерів. Оскільки саме прибуток є метою створення партнерської програми, її організатори зацікавлені в збільшенні числа партнерів.

Звичайно, цього можна було б досягти через розміщення реклами партнерської програми. Але, в такому разі, ризики, пов’язані з неефективним розміщенням такої реклами, покладались би на саму партнерську програму. Щоби уникнути таких ризиків, використовується реферальна система.

По суті справи, реферальна система – це партнерська програма для самої партнерської програми: тут сама партнерська програма виступає в якости товару, який наявні партнери “продають” потенційним партнерам.

Адже потенційний партнер, приєднавшись до партнерської програми, дістає можливість отримувати від участі в тій програмі прибуток, що, звичайно ж, становить для нього цінність. А партнер, що залучає нового партнера, отримує за це винагороду, подібно до того, як це відбувається в рамках партнерської програми.

Отже, використовується уже знайома практика партнерської програми, але на цей раз вона застосовується для залучення нових партнерів, а не продажу товарів чи послуг.

Для організації реферальної системи партнерська програма надає кожному наявному партнерові реферальну ланку, використовуючи яку, він може розміщати в себе на ділянці (або деинде) поклики на цю партнерську програму, поширюючи в такий спосіб інформацію про неї й закликаючи нових потенційних партнерів приєднуватися до тієї партнерської програми.

Коли потенційний партнер переходить за реферальним покликом і реєструється в партнерській програмі, він стає рефералом партнера, якому належить та ланка. А той партнер, за покликом якого реферал зареєструвався в програмі, стає референтом (втім, це авторська термінологія) для цього реферала. Втім, навіть якщо майбутній партнер, перейшовши за реферальним покликом, не зареєструвався в системі відразу, дані про такий перехід однаково будуть збережені, і коли він нарешті зареєструється в програмі, то стане рефералом того партнера, за покликом якого він колись потрапив на ділянку партнерської програми.

Таким чином, партнерська програма може вести облік того, скільки і яких саме партнерів залучив певний партнер, і відповідно нараховувати йому винагороду. Особливість реферальної системи порівняно з партнерською програмою полягає в тому, що винагорода партнеру (референту) за реєстрацію нового партнера (реферала) нараховується (зазвичай) як відсоток від заробітків (або витрат) цього нового партнера.

Принципово важливим є те, що винагорода за залучення нових партнерів здійснюється за рахунок партнерської програми, а не за рахунок залучених партнерів. Це цілком логічно – адже, залучаючи рефералів, їхній референт надає послуги програмі, а не своїм рефералам. Більше того, в противному разі, якби реферали отримували б менше за нерефералів (тобто, учасників програми, що зареєструвалися напряму, без реферального поклику), вони опинялися б у нерівних умовах і реферальна система стала би просто неможливою (або принаймні, перетворилася на якийсь лохотрон, що не краще).

Тут діє той таки принцип, як в умовах партнерської програми: незалежно від того, як покупець потрапив на ділянку партнерської програми – через партнерський поклик або напряму чи, скажімо, через пошуковець – ціна товару для нього буде однаковою. Бо, знову ж таки, в противному разі партнерська програма просто не змогла би діяти успішно.

Отже, реферальна система є вигідною для всіх трьох сторін: партнерська програма отримує можливість збільшити кількість своїх партнерів, потенційні партнери дістають інформацію про партнерську систему (й можливість отримання прибутку), а наявні партнери – змогу отримати додатковий прибуток.

Але тут, як виявляється, можуть виникнути певні ускладнення, про які ми поговоримо одному з наступних дописів.